Слухайте тишу, вона багато чого вам скаже. Головне - вміти її слухати. Адже, тиша, як поверхня спокійної води, в якій ми бачимо своє чітке зображення. Варто дмухнути легкому вітерцю, як враз наше зображення стане нечітким і незрозумілим.

Як непомітно й швидко плине час. Ніби вчора був зовсім малим дитям, а сьогодні вже сивина й дорослі діти. Ніби й не було років дитинства, юності, першого поцілунку. Але з іншої сторони, ні, було...

Він йшов з нівідкіля в нікуди. Він йшов із Сходу на Захід, з Півночі на Південь. Він просто йшов, йшов, не оглядаючись.

Двадцять п´ять років. По міркам Всесвіту – це лише мить; по земним міркам – чверть століття; по людській фізіології – фізично та розумово зріла людина.

Нині вже грім-не голос бога, а блискавка-не його каральна стріла. В річці не живе дух, у дереві більше не перебуває життєва сила людини, змія не уособлює мудрість, а гірська печера більше не житло великого демона. Вже не чує людина голосу каменів, рослин, тварин, і не веде бесіди з ними.