Той, що йде

Він йшов з нівідкіля в нікуди. Він йшов із Сходу на Захід, з Півночі на Південь. Він просто йшов, йшов, не оглядаючись.

Він йшов в День і в Ніч, в Дощ і в Сонце, в тепло і в холод.
Там, де Він проходив, починало панувати Добро, а Зла і Лиха година зникала. І доти, поки Його пам'ятали, все було добре. А коли про Нього забували, то Зла й Лиха година знову поверталися.

А Він просто йшов, не оглядаючись.

Світанкові роси давали йому живильну силу, Сонце зігрівало своїм теплом, Місяць і Зорі були нічними провідниками, Дощ вмивав, Трави, Квіти й Дерева були затишком, а птахи дарували Йому свій спів.

Він йшов, несучи в собі Світле й Чисте, і дарував всім, кого зустрічав на своєму Шляху, Всесвіт. Тільки не всі змогли тим скористатися.

З Радістю й Теплом його зустрічали діти, а от дорослі - з осторогою і якоюсь недовірою. Але і дітям, і дорослим Він завжди дарував посмішку і йшов далі, не оглядаючись.

На жаль, зараз мало хто Його бачить, а як і бачить, то десь далеко, на краю Неба, як Він йде з нівідкіля в нікуди...