Він йшов із нівідкіля в нікуди. Він йшов зі Сходу на Захід, з Півночі на Південь. Він просто йшов, йшов, не оглядаючись.

Він йшов у День і в Ніч, у Дощ і в Сонце, у тепло й у холод.

Там, де Він проходив, починало панувати Добро, а Зла й Лиха година зникала. І доти, поки Його пам’ятали, усе було добре. А коли про Нього забували, то Зла й Лиха година знову поверталися.

А Він просто йшов, не оглядаючись.

Світанкові роси давали йому живильну силу, Сонце зігрівало своїм теплом, Місяць і Зорі були нічними провідниками, Дощ вмивав, Трави, Квіти й Дерева були затишком, а птахи дарували Йому свій спів.

Він йшов, несучи в собі Світле й Чисте, і дарував усім, кого зустрічав на своєму Шляху, Всесвіт. Тільки не всі змогли тим скористатися.

З Радістю і Теплом його зустрічали діти, а от дорослі — з осторогою і якоюсь недовірою. Але й дітям, і дорослим Він завжди дарував усмішку і йшов далі, не оглядаючись.

На жаль, зараз мало хто Його бачить, а як і бачить, то десь далеко, на краю Неба, як Він йде з нівідкіля в нікуди…