Я часто себе питаю: чому восени квіти пахнуть не так, як завжди? Мабуть, вони відчувають, що незабаром прийде зима і своїми холодними руками візьме їх в обійми...

Ранкове сонечко пробуджувало все навколо. Своїми лагідними і теплими промінцями воно гралося, переливаючись всіма кольорами веселки, з маленькими крапельками роси, яка була на кожній квіточці, травинці, листочку. То заглянуло в нірку бурундучка, то в хатку до зайчика

На краю села, на вигоні, стоїть забута хата. Вже давно в ній не гомонять господарі, не сміються діти. Дах вкритий очеретом, почорнів від дощу та снігу, та й сама хата похилилася набік. Колись білі, розмальовані квітами, стіни поморщилися і теж почорніли. Вікна зі смутком вдивляються в далечінь, подвір’я поросло бур’янами, вишняком, і лише на старій сухій груші на диво всім — гніздо лелек, які кожну весну прилітають і народжують нове покоління. Саме подвір’я огороджене тином, а біля перелазу росте одинока мальва, яка разом з вікнами вдивляється в далечінь і чекає, що ось-ось завітають до господи рідні діти.

Як непомітно й швидко плине час. Ніби вчора був зовсім малим дитям, а сьогодні вже сивина й дорослі діти. Ніби й не було років дитинства, юності, першого поцілунку. Але з іншої сторони, ні, було...

Ключі до успіху існують, їх потрібно гарно пошукати і не соромитися це робити.