Бій вже другу годину не умовкав. Автоматні черги перекликалися з вибухами мін, криками бійців, грому, який в унісон вибухам боєприпасів розламував небо навпіл, вітру, який гнув дерева і розносив усю цю содому по землі

Слухайте тишу, вона багато чого вам скаже. Головне - вміти її слухати. Адже, тиша, як поверхня спокійної води, в якій ми бачимо своє чітке зображення. Варто дмухнути легкому вітерцю, як враз наше зображення стане нечітким і незрозумілим.

Я часто себе питаю: чому восени квіти пахнуть не так, як завжди? Мабуть, вони відчувають, що незабаром прийде зима і своїми холодними руками візьме їх в обійми...

Ранкове сонечко пробуджувало все навколо. Своїми лагідними і теплими промінцями воно гралося, переливаючись всіма кольорами веселки, з маленькими крапельками роси, яка була на кожній квіточці, травинці, листочку. То заглянуло в нірку бурундучка, то в хатку до зайчика

На краю села, на вигоні, стоїть забута хата. Вже давно в ній не гомонять господарі, не сміються діти. Дах вкритий очеретом, почорнів від дощу та снігу, та й сама хата похилилася набік. Колись білі, розмальовані квітами, стіни поморщилися і теж почорніли. Вікна зі смутком вдивляються в далечінь, подвір’я поросло бур’янами, вишняком, і лише на старій сухій груші на диво всім — гніздо лелек, які кожну весну прилітають і народжують нове покоління. Саме подвір’я огороджене тином, а біля перелазу росте одинока мальва, яка разом з вікнами вдивляється в далечінь і чекає, що ось-ось завітають до господи рідні діти.