Десь не так вже й далеко, та не так вже й близько є ліс. Скільки йому років, достеменно ніхто не знає. Багато є легенд і переказів про цей ліс, але хтозна, що в них правда, а що вигадка.
Дивиною в цьому ліс є озерце. Вода в ньому блакитна, як небо. І як в небі не побачиш свого відображення, так і в ньому ще ніхто не бачив свого відображення. Вода, як вода, але відображення немає. Диво..

Слухайте тишу, вона багато чого вам скаже. Головне - вміти її слухати. Адже, тиша, як поверхня спокійної води, в якій ми бачимо своє чітке зображення. Варто дмухнути легкому вітерцю, як враз наше зображення стане нечітким і незрозумілим.

Я часто себе питаю: чому восени квіти пахнуть не так, як завжди? Мабуть, вони відчувають, що незабаром прийде зима і своїми холодними руками візьме їх в обійми...