Він стоїть й дивиться в прозору блакить неба. Колись чорне, волосся на голові наполовину змішалося зі сріблом років. Він стоїть і вдивляється в ту безмежність, яка його чекає.

Слухайте тишу, вона багато чого вам скаже. Головне - вміти її слухати. Адже, тиша, як поверхня спокійної води, в якій ми бачимо своє чітке зображення. Варто дмухнути легкому вітерцю, як враз наше зображення стане нечітким і незрозумілим.