Він стоїть й дивиться в прозору блакить неба. Колись чорне, волосся на голові наполовину змішалося зі сріблом років. Він стоїть і вдивляється в ту безмежність, яка його чекає. За плечима роки життя. Життя, яке прожито недаремно. Життя, за яке не соромно. Було все: і печаль, і радість, і падіння, і злети.

Життя, як поле зі скошеною пшеницею, не можна пройти босими ногами й не вколотися об стерню. У юні літа всі мріють про безтурботні й сонячні дні. Ось воно, залишилося зробити один крок у доросле життя і… Але зробивши цей крок, ти розумієш, що не все так гарно, як здавалося в дитинстві. Ти маєш сам приймати рішення, відповідати за свої вчинки. А най прикре, що тобі потрібно робити все так, як роблять інші. Бо ти живеш у суспільстві, яке має свої закони й правила. Адже тебе ще з дитинства навчали що можна робити, а чого ні. І більшість починає робити все щоб догодити оточуючим, забуваючи про свої мрії.

Він не заперечував закони, не нехтував правилами. Але він не розумів, чому потрібно робити все так, як роблять всі. Чому потрібно догоджати тим, хто нас оточує, при цьому себе обмежуючи. Чому?
І він почав робити так, як вважав за потрібне, так, як зручно йому без догоди іншим. Близькі, знайомі говорили, що це неправильно, що так не можна. А чому не можна? Адже він нікому не шкодив, закони й правила не порушував. Своєю впертістю, говорили йому, ти нічого не досягнеш. Але він не зупинявся. Його хотіли зламати, але він витримав. І ось вже сім’я, діти. І знову — це потрібно робити так, а це так. Навіщо? Адже насправді людям взагалі байдуже до вас. Вони зайняті своїм життям й особистими проблемами. Він вчив дітей, що не потрібно чекати особливий день, щоб щось зробити важливе. Особливий день — це сьогодні, і жити потрібно кожним днем.

Зараз він стоїть і насолоджується життям, дихає на повні груди без сорому за минуле й остраху за майбутнє. І ті, які раніше його засуджували, ганьбили, не підтримували у скрутні часи, розповідають, як вони його давно знають, які вони гарні знайомі. Що лише завдяки їм, він досягнув того, що зараз має. Але йому до цього всього байдуже. Для нього вони залишилися в минулому і він більше їх ніколи не впустить у своє життя.

Він стоїть й дивиться в прозору блакить неба. У безмежність, яка його чекає.