ІСТОРІЇ КОТА ПОНЧИКА ТА ДОМОВИКА ЗАПІЧНИКА ЧУРАЯ Історія перша: знайомство

Цілу ніч Пончику снилися кошмари. То він тікає від місцевих котів, то його душить Чурай, то з яйця, що взяв у Барона, вилізло чудище і з’їло його. Декілька раз за ніч в його бік летіла то подушка, то тапок з коментарем: «Пончик та заткнися, дай поспати». Але Пончик до самого ранку уві сні дриґав лапами, шипів, м’явкав, а один раз і гавкнув. А коли Сонце рано-в-ранці блиснуло йому в очі, Пончик підстрибнув наче ошпарений посеред кімнати. В його очах був чи-то переляк, чи-то здивування. Він ніяк не міг зрозуміти, куди поділося яйце.

- Ой лишенько, не встигли переїхати, як якась «тварюка» нам поробила,- почув Пончик жалібно-крикливо-прокльонний голос Кайдашихи.
- Що там трапилося? - з сусідньої кімнати запитав Кайдаш.
- Що, що? У нас в хаті, якраз між трьома дверима лежить куряче яйце. Вчора ввечері його не було. Точно пороблено!!! Точно якась відьма занесла яйце!!! Я ще на вхідчинах* примітила, що ота косоока Лимериха якось підозріло поглядала своїми баньками.*
- То вона ж косоока, тому і підозріло поглядала, - сонно промовив Кайдаш.
- Так, а де тоді взялося яйце в хаті, як в нас і курей не має.
- Хтозна,- відповів Кайдаш і захропів.
- Ти дивися, у нас в хаті відьми гуляють, а він хропе.

«Йо-ма-йо, а чи не моє то яйце?»- подумав Пончик і тихенько підійшов до дверей. В коридорі, де сходяться двері від трьох кімнат, дійсно лежало яйце, яке він приніс вчора.
Пончик хотів тихенько його забрати, але не тут-то було. Кайдашиха вже встигла принести «свячену воду», свічку та ладан. Потьопавши водою по яйцю, Кайдашиха запалила свічку, яку поставила в півлітровій банці з цукром, і почала обкурювати ладаном кімнати.
- Що, вже батюшку приперла?- сонним голосом запитав Кайдаш.
- Ти, давай вставай та йди клич тітку Мотрону, - вказівним голосом сказала Кайдашиха.
- А це ще хто така!?- здивовано запитав Кайдаш.
- Це місцева знахарка. Люди говорять дуже помічна.*
Кайдаш щось під носа пробуркотів, але встав і почав вдягатися, а Кайдашиха, ходячи по кімнаті, розмахувала ладаном, який задимів майже все довкола, і читала якусь молитву.

- А що це тут у вас таке?,- запитав Пончика Чурай, який невідомо звідкіля взявся. Пончика аж підкинуло.
- А чого це Валентина ладаном обкурює кімнату? Що, може миша здохла, чи щось інше завонялося?- здивовано запитав Чурай.
- Та, вона яйце знайшла.
- Яке яйце?
- Куряче.
- А де воно взялося?
- Та, тож… воно ж…
- Що воно тож?
- Так воно… від зозулястої куриці.
- І що?
- Та тож я під лівою пахвою носив… хотів щоб…
Від цих слів Чурая розібрав такий сміх, що ще трохи, і він захлинеться ним.
- Знаєш Пончику, - трохи заспокоївшись промовив Чурай, - всяких котів телепнів* бачив, а такого вперше.
- А що тут такого. Й мені захотілося свого домовика.
- Тобі мало мене?
- Та ні, але якось хотілося свого.
- Ну, не знаю як свого, а Кайдашиху не на жарт крутонуло. А ще може й Мотрону приведуть.
- А щось таке Валентина говорила.
- Ну-ну, - з посмішкою промовив Чурай і десь зник.
- Так, а що мені робити? – запитав в нікуди Пончик. У відповідь почув лише єхидний сміх Чурая.
Доки Пончик розмовляв з Чураєм, до Кайдашів прийшла Мотрона. Насправді її звали Марія, а по вуличному Мотрина Марія, бо матір її звали Мотря. Але для підняття значення її знахарських справ, так би мовити підвищити статус, вона себе називала Мотрона.
- Ох, ви тут Валентино й начаділи! А ну, розповідайте, що у вас трапилося, - промовила в дверях Мотрона.
- Що,що!? Якась падлюка підкинула нам яйце,- відповіла Кайдашиха. Від цих слів Пончик аж гикнув.
- Он, бачите аж кота пробрало, - сказав Кайдаш, і сплюнувши вийшов з хати.

- Ну, що почнемо?- запитала Мотрона.
- А, скільки куштують ваші послуги?, - трохи зніяковіло запитала Кайдашиха.
- Та,так двісті гривень, - відповіла Мотрона.
- Ну, тоді проходьте.
Мотрона пройшла до кімнати, де лежало яйце. Перехрестившись, вона дістала зі своєї сумки скляний шар. Потім знову перехрестилася і почала щось бурмотіти собі під носа і водити шаром над яйцем. «Ото клоуни» - подумав Пончик, і знову гикнув. Мотрона перевела погляд на кота, від якого Пончика кинуло в жар.
- Ой, бачу, Валентино, дуже сильно пороблено. Ой, сильно! І чари вже почали діяти. Бачите, кота вашого вже обіймають темні сили. Пончик ледве ковтнув слину і почав задкувати.
- І що ж робити?, - тремтячим голосом запитала Кайдашиха. «Що,що. Дати цій Мотроні в загривок та гнати в три шияки» - подумав Пончик.
- Буду відробляти, але це дуже тяжкий випадок і двісті гривень не допоможуть.
- А скільки допоможуть.

Мотрона ще раз провела скляним шаром над яйцем, подивилася на Пончика, смачно позіхнула і сказала: - Гривень п’ятсот.
- А п’ятсот точно допоможуть!?
- Точно. Щоб мені на цьому місці провалитися, - відповіла Мотрона і перехрестилася.
«Ти, дивися й не провалилася зараза» - подумав Пончик і лизнув собі під хвостом.
- Он бачите, кота почало попускати, - зачарованим голосом промовила Мотрона. «Що б тебе заразу так попустило і більше не відпускало» - подумав Пончик і пішов на вулицю.
- Так що, платимо п’ятсот гривень і починаємо відробляти, чи даєте двісті та я пішла,- спокійним голосом сказала Мотрона.
- Платимо, платимо п’ятсот, - відповіла Кайдашиха і дістала з кишені гроші. Побачивши це, Мотрона єхидненько посміхнулася і почала доставати з сумки всякі причандали* для проведення ритуалу очищення.

Вечоріло. Засмучений Пончик сидів в саду під яблунею. Рядом, на гілляці, сидів Чурай і весь час посміхався.
- Тож, треба таке придумати. Домовика йому котячого захотілося. Тобі що, мене мало?, - спокійно з посмішкою на вустах говорив Чурай, - тай господарів своїх на п’ятсот гривень кинув. А там дивися, Мотрона ще не раз буде приходити і трясти гроші з Кайдашів. Я її добре знаю.
- М-м-м-да,- пробуркотів Пончик.
- Вона ж, тепер навмисне буде щось підкидати твоїм господарям. Наприклад, курячу лапу, за яку візьме гривень сімсот, а тоді поросячий писок, за який візьме тисячу. А з часом перейде на євро.
- І що ж робити?
- Є в мене ідейка. Тільки це ми зробимо завтра, а зараз давай спати,- промовив Чурай і десь зник.

Пончик підняв голову, і на небі побачив місяць в повні. «Жаль, що я не собака, а то так хочеться вити» - подумав Пончик, і понуривши голову, почалапав до хати.



Вхідчини – народний звичай відзначати вселення в нове приміщення (звичайно житло), новосілля;

Баньки – очі;

Поміч – допомога, помічна – дуже допомагає;

Телепень – дурень;

Причандали – які не-будь предмети, речі, призначені для чогось;